Автор не знав, що, написавши свого «Вівіана Вівіанова», йому буде важко розлучитися з ним. Через деякий час «видний поет андерграунду» знову осідлав письменника і видав нову порцію своїх роздумів про історію, Росію, людину та її місце у світі. Не забуваючи нахвалювати себе та непомірно милуватися собою. Він тут такий самий, як і в першій книзі, хіба що почувається вже зовсім розкутим, дозволяючи собі неможливу в першій книзі фривольність думки. Ось один приклад: «Чому у чоловіка ростуть борода і вуса, а у жінки - ні? Все-таки жіноча емансипація не здобула ще остаточної перемоги».