Краса є чимось більшим, ніж просто «істина», або, швидше, краса невіддільна від істини як міра того, що богослов'я може назвати істинним. Звичайно, спроба виправдати євангельську риторику за допомогою краси як такої призводить до нових питань. Хто скаже з упевненістю, що прекрасне вільне від насильства чи якихось хитрощів? Як можна переконливо довести, що «краса» не є самою стратегією влади, якою вона, як передбачається, становить альтернативу? «Естетична» відповідь на завзятість постмодерну у твердженні, що насильство неминуче, адекватне лише в тому випадку, якщо в ньому міститься зрозуміла оцінка краси всередині самої християнської традиції; тільки за цієї умови прекрасне може опосередковувати християнську істину без найменшої тіні насильства.