Заплющте мені очі пролісками. Дайте випити тишу по крапельках. Серце знову несміливо стукає всередині, наче запитати бажаючи "можна увійти?". Впустити тебе? А якщо потону в пелюстках пряної черемхи, що нагадують про сніжність рідного міста? Я б зараз за задернутими шторами тихо-тихо сидів на підлозі. Крутував би ручку радіоприймача, у шипінні намагаючись почути слова. Раптом щось важливе? І тихим голосом ти мені прошепочеш крізь шуми: "Доброго дня, моя радість…" Я зберігаю твої інтонації, ти зберігаєш для мене свої фрази. Аби не здригнутися від несподіванки.