Особистість третього російського царя з династії Романових нечасто привертала до себе увагу істориків. Цар Федір Олексійович (1676-1682) зійшов на трон у віці чотирнадцяти років, а помер, не доживши до двадцяти одного року. При цьому більшу частину свого недовгого правління він прохворів (ще в підлітковому віці царевич отримав тяжку травму хребта). Спадкоємця по собі він не залишив, а смерть його була ознаменована страшним стрілецьким повстанням, внаслідок якого влада в країні взяла його сестра царівна Софія. Але ось що дивно: за шість років його царювання було зроблено дуже багато: знищено місництво, розпочалися найважливіші реформи в галузі освіти та культури. Росія життєво потребувала змін, і цар чітко розумів це, починаючи «м'яку», поступову європеїзацію країни. Як показує автор книги, відомий історик Дмитро Володихін, це була реальна альтернатива оглушливій, страшній, «костоломній» європеїзації Росії, проведеної згодом молодшим братом Федора Петром Великим. Хто знає, якби прожив Федір Олексійович довше — і країна уникла б однієї з найважчих сторінок у своїй історії.