Книжку присвячено одному з найпарадоксальніших поетів Росії XX століття — Борису Слуцькому. Він намагався писати для освічених мас та освіченої влади. В результаті опинився серед тих небагатьох, кому вдалося оновити російську поетичну мову. Слуцький, який здавався суворим і всезнаючим, був поетом жалю і співчуття. "Гіпс на рану" - так називав його етику та естетику Давид Самойлов. Солдат Великої Вітчизняної; літератор, у 1940–1950-х «широко відомий у вузьких колах», став першим співаком «відлиги». Його вірші пережили друге народження під час «перебудови» і досі зберігають свою свіжість та силу.