Звичайне бурхливе зайняте життя. І раптом вона раптово зупинилася. Затихли телефони, розчинилися кудись друзі, знайомі. Вони не розчинилися, просто пішли вперед, і їх майже не видно. З вікна лікарняної палати видно порожнечу. І в цій порожнечі десь далеко мешкає дочка, яку Дмитро Павлович давно не бачив. І дуже давно, можливо ніколи, не розмовляв з нею про щось важливе, головне для себе. І він почав писати їй листи, які не надсилав.