«…Іноді я прокидався серед ночі і уважно вдивлявся в її овальне, м'яке обличчя і думав, як зовнішність може бути оманлива, як у цьому невеликому і тендітному тільці ховається стільки волі та мужності. Я дбайливо і обережно перебирав її темне каштанове волосся, гірко проводив долонею по ніжній шкірі і думав, що, напевно, я просто ущербний, що мені потрібна якась інша жінка, добра і поступлива, яка дивитисяме мені в рот і виконуватиме мої маленькі. чоловічі забаганки. Щоб я входив у будинок, повільно знімав черевики, акуратно мив руки у ванній, урочисто сідав за стіл, а вона б у фартуху, посміхаючись, казала мені: «Антон, вечеря готова». Але Світлана завжди була десь там, далеко… »