Чим талановитіший актор, тим віртуозніше він може обдурити глядача. А в чому, власне, цей обман? Та й чи це в прямому розумінні обманом? Всі ці запитання я поставила собі і дійшла дивовижного висновку. Ні! Не дурю я глядача, коли люблю свого партнера. Я й справді його люблю, хоч би як він був мені неприємний у житті. Але на сцені це не він, а зовсім інша людина. Та я вже не зовсім я. Хіба я могла б зробити так, як моя героїня? Хіба я могла сказати такі слова? Або навіть так одягнутися. Ні ніколи. Але мені треба в неї перетворитися, буквально «влізти в її шкіру». Влізти у шкуру, але зі своєю душею. І з неї, з цієї душі, ліпити іншу людину. Тобто моя душа стає матеріалом створення іншого образу. Дух перетворюється на матерію, з якої криється новий персонаж… Оце так! Типове роздвоєння особистості!