Веду щось на зразок щоденників дуже давно. На три чверті ця писанина, що ні до чого не зобов'язувала, складалася з нотаток про прочитані книги - така звичка залишилася ще зі школи. Чверть, що залишилася - футбол, хокей, ще щось випадкове. Зовсім трохи відводилося політиці. Зрідка, наприклад, у грудні 2010-го, політики було більше. З весни 2020-го вона заполонила майже все. Відродилася надія на дрейф країни у цивілізоване русло, причому без революцій, мирним шляхом. То з радістю, то з обережним оптимізмом, то з гіркотою фіксувалися етапи цього дрейфу, який закінчився відомо чим – наш корабель виявився затертим арктичним льодом. Втім, будучи похмурим скептиком, у перемогу вірив слабо. Чи не прорахувався. Далі не раз буде помічено, як зручно бути в нашій країні скептиком...

Ось це виховання від боязкої надії до "все пропало" і фіксувалося.