«… Є два типи душевного устрою, які стикаються протягом усієї людської історії і важко розуміють один одного. Один із цих типів належить колективу, соціальній більшості, і він зовні переважає в історії; інший належить духовній індивідуальності, обраній меншості, і значення їх у історії більш потаємне. Умовно можна було сказати, що це „демократичний“ і „аристократичний“ духовний тип. Соціалісти кажуть, що привілейована меншість завжди в історії людських суспільств експлуатувала знедолену більшість. Але є інша істина, істина більш глибока і більш прихована від зовнішнього погляду: колектив, кількісна більшість завжди в історії експлуатувало і гвалтувало, утискало і гнало якісну меншість, духовні індивідуальності, що мали ероз божественного, спрямовані до горнього світу. …»