Документальна розповідь Олени Арманд не вкладається у жанрові рамки: роман? мемуари? Скоріше, сповідь. 1989 року в одному з сіл Тверської області було засновано недержавний реабілітаційний центр для сиріт та інвалідів — «острів порятунку» Любутка. П'ятнадцять років роботи осмислені як педагогічна трагедія: талановиті діти перетворилися на звичайних обивателів, а вчитель став самотнім. Досвід Арманд є не лише документальною, а й художньою цінністю, а її доля — унікальний приклад подвижництва. У щоденникових записах автора, у листах та творах підлітків яскраво відображено стан суспільної свідомості кінця 1980-х–1990-х років. Книга звернена до кожного з нас.