Безумна історія уявної дружини, жорстокосердого чоловіка і палкого коханця доповнюється якимось скоморохом... Скоморох, відмовившись від порятунку душі своєї, що гине, як йому здається, у неправедному ремеслі, віддає послані йому гроші, здатні стати для нього воротами в праведність на викуп з рабства нещасної Магни, допомагаючи їй возз'єднатися з сім'єю. Сама легенда в устах скомороха стає розповіддю про його власне безбожне і грішне падіння, розповіддю про заглиблення своєї душі. Та й уся ця історія йде на другий план, на перший же висуваються гордовитий самовільний стовпник Єрмій, що в гордині думає на стовпі про марність своїх зусиль і безтурботний скоморох з Дамаска, явлений стовпнику, як приклад доброти, записаний в книгу живих. Якщо Єрмій. долях ближніх, обожнюючи себе самого, за словами Лєскова, «принижував і план і мету творіння і себе вважав найдосконалішим», то Памфалон, що невпинно кориться за безпутство і гріх, настільки любить інших, що б'ється за це мідними прутами. <…> Памфалон стає тим, хто може, махнувши блазенською епанчею, знищити «межу» Єрмія – набруднене на весь небосхил великими єврейськими літерами, наче вугіллям і сажею… слово: «зарозумілість».