Насичений роман ідеалізму та романтики «Одного разу у нас була країна» переосмислює вплив війни у В’єтнамі через жінок і дітей, які втекли з ухильниками. Це літо 1972 року. Меґі, молода шкільна вчителька залишає Сполучені Штати, щоб оселитися зі своїм хлопцем Флетчером на фермі поблизу Ніагарського водоспаду. Флетчер уникає призову до В’єтнаму, але вони також приїхали до Гарроуея з більш високою метою: створити комуну, обробляти землю та створити нову модель суспільства. Надії на життя в Гарроуей великі; рівною мірою це стосується стосунків Меґі та Флетчера, що зароджуються, хоч і п’янких від пристрасті, ревнощів і невпевненості. Літо минає, на ферму приїжджає все більше людей — зовсім не тих, на кого очікували Меґі та Флетчер. Тоді уряд США оголошує про припинення призову, і Флетчер стикається зі зростаючим тиском з боку своєї родини, щоб повернутися додому. Водночас Меґі доводиться розбиратись із нещодавнім зникненням її батька, місіонера, у джунглях Лаосу. Що сталося за ті дні до того, як її батько зник, і як його життя та дії вплинуть на майбутнє Меґі? «Одного разу у нас була країна» — це літературний твір найвищого рівня, роман, який переосмислює епоху, яку ми, як ми думали, знаємо, і який змушує нас розглянути наші власні системи переконань і рівні толерантності.