Це повість про мій прекрасний Сибір: про траву і сонце, про глибокий сніг і жорстокий мороз, синє небо та яскраві кольори; про любов, красивих жінок, про важку і солодку працю; про теплоту стосунків з живими поруч, про дружбу і вірність; про дітей та онуків, заради яких ми живемо; про гіркоту та жаху втрат; про космос і майбутнє, про життя і смерть, страх перед нею і боротьбу з нею; про надію на нове життя. Вона неодмінно буде, і ми повернемось. Запитайте про це лауреата Нобелівської премії Роджера Пенроуза. Він відповість, що ми живемо в нинішньому еоні, до якого були і за яким підуть інші. Отже, життя нескінченне. До нових еонів!