«…М'яка, як вовняний плед, темрява спустилася з неба, заплуталася у високій траві і надійно вкрила стоги свіжого сіна в його далекій частині. Ось чому Генріх не зміг побачити їх. Але тупіт безлічі маленьких ніг почув. Зацікавлений Генріх зупинився. Хтось наближався від річки. Діти любили грати на лузі – хоч би тому, що їм це забороняли. Але було вже пізно. Маленьким пустунам довелося б дорого поплатитися за свою непослух після повернення додому. Або – Генріх облизнувся – ще дорогою додому. Вони з'явилися з трави. Спочатку Генріху здалося, що на нього, пожираючи світле тіло дороги, насувається сірий кудлатий килим. Потім він почув різноголосий писк. Великий щур, що йшов в авангарді, зупинився і підвівся на задні лапки. Її довгий ніс заворушився. І стрибнув Генріху прямо на живіт…»