«…З іншого боку корту – якби хтось хоч раз глянув на нас! – ми нагадували двох китайських бовдурів – так невтомно і плавно рухалися наші голови, стрижені під напівбокс. І вірно, ми були бовдурами. Навіть не болванчиками, і зовсім не китайськими, а справжнісінькими, підмосковними, дачними, одинадцятирічними болванами, які витрачали липневі вечори на обертання головами. углиб свідомості. Це були запахи і шум віддаленого світу, не потрібного нам. У сутінках наставав наш час. …»