Альберт Еспіноса ніколи не хотів писати книгу просто про рак. Натомість він поділився з читачами найзворушливішими, найкумеднішими, трагічними і щасливими спогадами свого життя, сподіваючись, що інші люди, як здорові, так і хворі, почерпнуть з них силу та енергію. У тринадцять років Еспіносі діагностували рак, і наступні десять років він провів лікарнями. Йому ампутували ногу, вирізали легеню і половину печінки, а потім сказали, що він одужав. І тільки тоді він зрозумів, що сумніше за смерть лише незнання того, як треба жити. У цій глибоко оптимістичній, зворушливій та неймовірній книзі Еспіноса показує, як знайшов світ, де страх втрачає сенс; де незнайомці стають твоїми найбільшими союзниками і де в безвихідній ситуації криється можливість здійснити свої заповітні мрії. Він розповідає нам про те, як знайти гармонію навіть перед розпачом, і показує світ, де немає правил,— лише відкриття.