«…Молода жінка сиділа на вузькому диванчику в задушливому коридорі поліклініки, чекаючи на чергу до лікаря, і розглядала засихаючий кактус – єдиний представник флори на найближчому підвіконні. Ішов восьмий місяць вагітності і спогади перестали її мучити. Вона чудово себе почувала, просто чудово! Б'янці Левицькій тридцять два роки, і це її перша вагітність. Дуже бажана та дуже вимушена. Вона – полячка по крові – народилася і всі тридцять два роки прожила у Сибіру. Національна приналежність читалася лише в іменах та залишалася пікантною особливістю сімейства. Дівчинка з раннього дитинства нічого не потребувала (батько працював на меблевій фабриці і пройшов шлях від технолога до директора, мама – головний бухгалтер у великій торговій мережі). Вона звикла до статку та гарного смаку, подорожувала з батьками по всій країні та щоліта проводила на морі – Крим, Ялта, Піцунда, Болгарія, Прибалтика. А коли сім'я близької шкільної подруги поїхала на Кубу, Б'янка на запрошення кожні два роки проводила зимові канікули на острові Свободи, у ті часи, коли радянсько-кубинська дружба здавалася непорушною і вічною. Вона купалася в променях спекотного тропічного сонця і теплом, як парне молоко, океанському прибої, уплітала свіжі фрукти і насолоджувалась екзотикою, а там, будинки, тріщали морози, завивали снігові завірюхи, намітаючи кучугури до пояса. У подарунок батькові дівчина привозила традиційні кубинські сигари, а мамі – справжня гаванська кава, чия чарівна вода довго парила в повітрі, нагадуючи про чудовий і безтурботний час…»