«Про Кірсанова була така епіграма: „У Кірсанова три якості: трюкацтво, трюкацтво та ще раз трюкацтво“. Епіграма хльостка і частково правильна, але в ній забувається і четверта якість Кірсанова - його безперечна талановитість. Його пошуки віршованої форми, асонансні способи римування були згодом розвинені поетами, які прийшли в 50-60-ті, а потім і іншими поетами, молодшими. Поетика Кірсанова циркового походження – це вольтижування, жонгляж, феєрверк; Він називав себе "садівником садів мови" та "циркачем вірша". У його поезії головними завжди були форма та стиль. Самоціллю творчого процесу він проголошував експерименти з мовою. Як шкода, що у нас на сьогоднішній день немає жодного формаліста такого класу». (Є. Євтушенко)