«ГНОМ» — історія трохи кримінальна, майже реальна, драматично-дивна… про людей, яких ми не помічаємо, а, помічаючи, намагаємося відвести очі якнайшвидше… про людей, про яких ми не думаємо ніколи як про такі ж , як ми - мріють, бажають отримувати від життя, як і ми - її дари, або просто - жити ... нормально ... хтось - все життя задаючи питання: "чому?", хтось - не замислюючись над засобами досягнення життя, вигаданою для себе самих, або — для елементарного виживання, і, навчившись виживати — в отриманні все більшого і більшого — позбавляючи заважаючих того, що вже досягли вони, а часто й життя… але все це історія «ГНОМА», а поки що …«Він сидів на одному кінці величезного обіднього столу, що сяяв дорожнечею, перед так і не відкритою пляшкою горілки, іноді піднімаючи темні сірі очі на фотографію батьків у рамці в тон меблів і столу, з чорною стрічкою в куточку. Він знав і раніше, що майбутнього в нього немає, а тепер, без них, він втратив життя взагалі».