Оповідання Артура Міллера. Безжально жорстокі у своїй психологічній оголеності, нещадно талановиті у своїй глузливості. Одні можна віднести до «чистого» реалізму, інші, швидше, до сюрреалізму, але у всіх безпомилково вгадується неповторний стиль Міллера — не важливо, чи йдеться про письменника, який вирішив створити черговий шедевр на… оголеному жіночому тілі, про старіючу світську жінку , тільки наприкінці життя набула щастя і любов, — або про маленького хлопчика, одержимого зовсім недитячими пристрастями…