«Суха хуртовина била в скло. Тремтів язичок свічки. Тіні стрибали шпалерами. Аня спала, відвернувшись до стіни. Світле волосся розкидалося по подушці. Борисові не спалося. Він сидів на ліжку, спустивши босі ноги на килим, і, як загіпнотизований, спостерігав за трепетом вогняного метелика. Те незбагненне, що його чекало, ось уже кілька днів тримало його в нервовій напрузі. Величезний тягар тиснув на плечі - не розпрямитися, не зітхнути на повні груди. Дивно було думати про те, що жодна людина в мільйонному місті не підозрює, яку велику таємницю носить у собі скромний приват-доцент Бєляєв, який ще тиждень тому безтурботно читав в університеті курс небесної механіки…»