«…Сосни навколо, сіре дзеркало озера, і тиша. Таня погладила стіну з колод і пішла вузькою стежкою, що зміїлася в обхід озера, далі, за сосни. Стежка вивела на галявину, вкриту високою, чи не в коліно травою, а над галявиною… Безперечно, це було диво техніки, та яка – секретна! Ні про що подібне Таня чутно не чула. Круглий, вірніше, приплюснутий знизу, безперечно – літальний, апарат висів метрів за п'ять над землею, повільно провертаючись навколо осі. Таня зробила кілька кроків, не в силах стримати цікавості, вловила відчуття прохолоди, що походить від апарата, і навіть… спокою. Сунулася під днище – щоб, якщо що, вискочити назад, але розчинилася пелюсткова діафрагма, і невідома сила втягнула дівчину всередину…»