«…– Бачили, як небо палало? В Озерянці упирів палили, що добрих людей потинали. Це вони, кажуть, принесли холеру. — Правильно! На багаття двоєдушників! — А як упіймали? — Хлопчик один з'явився. Сам упир, а своїх видав. — От якби і нам хтось допоміг. І — зирк один на одного. Хто упир, який наводить холеру? Може, коваль Остап, що в темному кутку голову опустив і в кухоль дивиться? Схожий – обличчя червоне, як у ката, очі блищать. Точно – упир!…»