«Врятуйте наші душі! Ми маримо від ядухи. Врятуйте наші душі, поспішайте до нас!..» Страшний у своїй пронизливій силі поетичний образ із вірша В. Висоцького краще за будь-які описи виражає суть сенсаційної книги, яку ви тримаєте в руках. Це розповіді про радянських людей, які задихалися в підводних човнах, що гинули, в зруйнованих землетрусами містах, горіли живцем серед уламків літаків, що розбилися, усвідомлюючи, що їх загибель залишиться невідомою світу. Тому що вся інформація про такі катастрофи, – а їх було чимало, – відразу отримувала гриф «Цілком таємно», щоб не порушувати ідилічну картину зразкового соціалістичного суспільства. Про руйнівні американські торнадо радянські ЗМІ повідомляли набагато більше, ніж про Ашхабадський землетрус 1948 року, який знищив багатонаселене місто. Що вже говорити про катастрофічні події на військових кораблях та підводних човнах, на ракетних полігонах! Зараз здається дивною ця політика замовчування, адже самовідданість і героїзм, виявлені під час катастроф, були гідні стати прикладом вірності найвищим ідеалам людських відносин. І тому настільки потрібні книги, які піднімають завісу таємниці не лише над землетрусами в Ашхабаді чи Спитаці, трагедією «Челюскіна» чи загибеллю підводного човна «Комсомолець», а й над тими подіями, що залишилися не зовсім зрозумілими навіть їхнім учасникам…