«Для мене Білий - це імпресіоніст слова. Ніхто інший не може так точно "намалювати" те, що відбувається всього кількома штрихами. Усього пара пропозицій – а ти вже бачиш усе довкола, чуєш звуки, відчуваєш запахи, навіть відчуваєш на собі чиїсь погляди. Містика — у віршах передавати сенс без слів…»Без суперечливої, судомної, натхненної постаті Андрія Білого неможливо уявити атмосферу епохи, що передувала революції. Її він закликав разом з Блоком як відплата, яку заслужив царський лад, що розвалювався. Навряд чи уявляв, на чиї голови обрушаться руїни. Мав надзвичайний імпровізаційний дар, але без передбачення. У всіх своїх часом дитячих, наївних поривах, що химерно поєднувалися з глибокою освіченістю, Андрій Білий був беззахисно щирий і чимось нагадував у літературі лицаря Сумного Образу.