Якось я придумав кумедний постмодерністський сюжет. Як і вимагають канони постмодерну, цей сюжет був частково позиковим, займати ж я, як людина зухвала, вирішив не мало не багато – у Франца Кафки. Уявіть, якийсь молодий комівояжер прокидається одного ранку і виявляє, що вся його родина - обдарована красуня-сестра, пенсіонерка-мати і немолодий, але сильний духом батько - перетворилося на жуків. Ситуація геніального кафкіанського «Перетворення» вивертається коміром-навиворіт. І сумлінний невротик Грегор Замза, переборюючи огиду, починає налагоджувати гуртожиток зі своїми рідними, та все ж такими огидними жуками… Розповідь «про жуків» я так і не почав, мабуть, побоявшись виглядати занадто жалюгідним у порівнянні з великим чехом. Натомість я написав повість з назвою «Перетворення». У ній немає шкідливих комах, зате є квіти і ці квіти з людьми складають дуже непрості стосунки.