Джастін Вір розглядає складні взаємини між авторською саморефлексією та літературною традицією у трьох найвідоміших російських романах першої половини двадцятого століття: «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, «Доктор Живаго» Бориса Пастернака та «Дар» Володимира Набокова. Оригінальне прочитання цих романів виявляє значне зрушення, що відбулося в російській традиції психологічної прози 20 століття. Згідно з Віром, усі три романісти по-своєму відповідають на подвійну кризу, яка характеризує їхній час: загальну модерністську дестабілізацію ідентичності та відчуження від літературної традиції, що сталося після Революції 1917 року.