«Бути аспірантом у двадцять чотири роки, я вам скажу, дуже непогано. Якщо ще до того твій науковий керівник доручає тобі приймати заліки у студентів, особливо у студенток. І в цьому випадку дружба з Едіком – аспірантом з сусідньої кафедри – була дуже доречною. Едік мав однокімнатну квартирку з усіма зручностями, що дісталася йому у спадок від нині вже покійної бабусі…»