«Театр – це не видовище від нудьги», – спала мені на думку несподівана фраза. Чи то десь прочитав, чи то десь почув; чи то поет написав, чи критик який вигадав. Загалом, прив'язалася вона до мене як лазневий лист. Тремтів і тріпав я цю фразу, та так, що до кінця третього дня від неї залишилося тільки одне слово – «театр». Якраз у цей час я йшов повз наш знаменитий міський академічний драматичний театр, якому нещодавно, із запізненням лише у три роки, відзначили двохсотліття. На честь ювілею театру орденами та медалями нагородили нашого губернатора, мера та низку депутатів. Щоправда, нагородили й одного актора. Почесною грамотою. Посмертно…»