Радянський відділ боротьби з повстанцями на західному кордоні досліджує радянську відповідь на націоналістичні повстання, які мали місце між 1944 і 1953 роками в регіонах, анексованих Радянським Союзом після нацистсько-радянського пакту: Східна Польща, Литва, Латвія та Естонія. Спираючись на нові архівні дані, Олександр Статієв представляє перше комплексне дослідження радянської боротьби з повстанцями, яке пов’язує інструменти безпеки та популістську політику, спрямовану на залучення місцевого населення. Книга простежує витоки радянської доктрини пацифікації, а потім представляє порівняльний аналіз сільських суспільств у Східній Польщі та країнах Балтії напередодні радянського вторгнення. Цей аналіз супроводжується описом антикомуністичних рухів опору. Згодом автор показує, як ідеологія вплинула на радянську доктрину пацифікації, і розглядає основні засоби примусу до доктрини: аграрні реформи, депортації, амністії, мережі інформаторів, таємні операції та місцеві ополчення. Книга також демонструє, як радянський атеїстичний режим використовував церкву в боротьбі з партизанами, і пояснює, чому цей режим не міг приборкати випадкове насильство своєї поліції. Останній розділ обговорює радянський досвід у світовому контексті.