«Звідки виплеснувся такий довгий вступ, начебто зовсім зайвий, сторонній для моєї "книги переживань", жодним боком не приникає до неї, - не пояснити... Адже мова піде про моїх батьків, про їхнє кохання. почати з опису родової хати (як і належить у солідних мемуарах), того гнізда, в якому я одного разу вилупився з материнської породіллі і відкрив на Боже світло оченята; Бабусин будинок стояв у верхньому кінці Окладникової слобідки (міста Мезені), по вулиці Першотравневій, об край розлогого, нескінченного болота, що переходить за річкою Пією в Малоземельську тундру. Вистрибнувши з вікна можна було при великому старанні втекти північними моховими палестинами аж до Карського моря, на згубний край білого світу...»