А на Київ знову опустився розшитий зірками ковпак весняної ночі, і тіні ковзають вулицями, і в темряві чуються і шепіт, і сміх, і плач. А любов, любов справжня і незрозуміла, ображено блукає на самоті, бо приречена на нерозуміння, на те, що її не впізнають тоді, коли вона прийде, як натхнення, як порив літнього вітру, як серенада невідомою мовою. І вона приходить і йде, а ми залишаємось, бо нам не уникнути своєї долі. Втім, чи це так? Герої «Напівмертвих душ» відчайдушно борються за своє щастя, яке наближається до них, то вислизає, як міраж, і манить за собою. У кого з них вистачить мужності піти до кінця, поставити ва-банк заради мрії, заради кохання, нарешті заради порятунку своєї душі? І події зливаються в один яскравий, містичний, як карнавал клубок.