Разом з моїм другом, який намагається знайти пояснення історії Генерала, у якого денщиком був собака, кидаюся по розплавленому спекою Ленінграду. Його прозвали Генерал Вогню за те, що він придумав ефективний спосіб знищувати населені пункти, коли туди вступали війська Наполеона. У Москві теж спека. Відомий історик Натан Ейдельман повідомляє, що після поразки Наполеона якийсь генерал дав своєму псові ім'я Бонапарт. Я пливу Чорним морем на пароплаві «Адмірал Нахімов». На третій день плавання я дозволяю собі промокнути під теплим кавказьким дощем, що породжує міражі, до яких рукою подати. Я бачу Генерала та його пса-денщика. що прогулюються вздовж Неви і зустрічають Пушкіна. У Батумі на мене чекає мій друг, . режисер Агаджанян, з яким я їду автобусом до Тбілісі. Він веде мене в термальні лазні, які свого часу відвідував Лермонтов, а також інші відомі російські письменники. споглядаючи долину, бачимо, як до нас піднімається хмара білих метеликів. Дуже скоро все навколо стає білим. Ми перетинаємо кордон про Вірменію і відвідуємо базиліку Сагіна, що ховається серед дерев. Агаджанян співає псалом, щоб дати мені можливість послухати його звучання під склепіннями, вкритими плямами вогкості. Викупавшись у сірчистій воді, ми піднімаємося по драбинці відпочити в гілках гігантського горіхового дерева, перетвореного на подобу хатини. Йде дощ, і вода, зігріта теплом листя, знову викликає у пам'яті образ пса Бонапарта, який, згідно з стратегічним планом Генерала, страйкує на невському льоду разом з іншими петербурзькими собаками. Вражений цар приймає собачі вимоги. В результаті Бонапарт, повернувшись додому, вперше отримує право запроторити на диван. Агаджанян залишає мене, і я залишаюся поодинці шукати вертикальне кладовище, куди йшли в очікуванні смерті ченці, покидаючи монастир у Новому Афоні. На кордоні між Кримським півостровом та рештою України я бачу пам'ятник хлібному колосу, в якому ховався бандит-татарин.