Загнаних коней пристрілюють, чи не так? Персонажі нового роману Дмитра Стахова засуджені на «життя, в якому до страху і цинізму додається незрозуміло звідки береться, що б'є через край лють». Ця лють - наслідок втрати орієнтирів, внутрішніх скріп; без них дійсність нинішньої Росії видається інфернальною, абсурдною. Але, вивірившись до напівсмерті, людина таки чіпляється за будь-яку можливість увірувати знову. Його туга за ідеалом все пронизливіша, вага невгамовна. І одного разу фарс обертається трагедією, огида – співчуттям. У убогій мосластій шкапі спалахує грація арабського скакуна.