Майже напевно сьогодні у Туркменії цей роман читався б так, як 1961-го в СРСР — «Один день Івана Денисовича». Навряд чи хтось би відклав його навіть на ніч. Тільки ось не надано жителям Туркменії такої можливості — хоча роман і написаний туркменською мовою. Так, у країні нині інший президент, так, найодіозніший пам'ятник Туркменбаші демонтований, але, як і раніше, Сапармурат Ніязов вважається національним героєм, про його злочини, як і раніше, воліють не говорити. -раніше залишається недрукованим і невиїзним. Роман «Енергія страху, або Голова жовтого кота» писався не за «живими слідами», а безпосередньо під п'ятою тирана, в ту пору, коли сама думка про те, що не стане його та його режиму, могла бути прирівняна до державного злочину. До чого могла бути прирівняна правда про те, що відбувається? Страшно подумати. Якщо це не подвиг письменника, що ж тоді подвиг?