У своєму ув'язненні напівбожевільний Франц фон Герлах задумав грандіозне підприємство – розповісти про справи людей XX століття для тих, хто житиме у віці тридцятому; як він вважає, то вже не люди (людство зникне), а... краби. Урочистими і темними «монологами до крабів», які Франц завзято удосконалює, знову і знову переписуючи на магнітну стрічку, композиційно обрамлена вся його історія – вони звучать у п'єсі за першої появи Франца і потім у фіналі, вже на порожній сцені після його самогубства. У цих відчайдушно гірких «показаннях» – вся суперечлива особистість Франца: і біль совісті, обтяженої тягарем відповідальності за біди та злочини століття, і водночас боязнь засмученої свідомості вийти з кола власних химер.

С. Зєнкін