Володимир Висоцький та Валерій Золотухін – безсумнівно, найяскравіші та самобутні обдарування із сузір'я «Таганки» 60–70-х років. Вони були зірками, які світили своїм, а не відбитим світлом. Вони були друзями. Висоцький цінував Золотухіна не лише як колегу-актора, а й як талановитого письменника. «Володя сказав сьогодні: «Коли я помру, Валерій напише про мене книгу…» Я про нього напишу, але хіба я? Я напишу краще». Це запис із щоденника В. Золотухіна від 11 лютого 1971 року. Він справді написав краще. Серед різноманітної літератури про Висоцький спогад Валерія Золотухіна посідають особливе місце. У його книзі ми зустрічаємося з живим, невигаданим Висоцьким часом його прижиттєвої всенародної популярності. Улюбленцем публіки, починаючи з Бумбараша та тайгового міліціонера Серьожкіна, був і Валерій Золотухін. Пісні різних авторів у виконанні артиста ставали шлягерами. Ці щоденникові записи – зупинені миті, щирі та чесні. Перед вами – одна з найкращих книг про Висоцького, про легендарну «Таганку», і, звичайно, про самого Валерія Золотухіна.