Євген Германович прожив зі своєю дружиною тридцять років і три роки, не завжди, як у казці, натомість у коханні і, як він передбачав, у злагоді. Але дружина несподівано приймає рішення про розлучення та їде зі своїм новим обранцем до іншої країни, жити в якій давно мріяла. Намагаючись заново знайти точку опори, Євген Германович починає вчитися грати на фортепіано — і разом із музикою в його житті з'являється вчителька музики, студент консерваторії, юна балерина, а також сусідка і пара закоханих котів, що має на нього види. Ідея книги: треба продовжувати жити, навіть якщо здається, що в цьому немає жодного сенсу.