Я не знаю скільки часу пройшло з того моменту, як за нами зачинилася кришка підвалу. Годинник з мене зняв ще коли нас тільки витягли з автобуса, мобільний залишився в куртці, яку забрав собі молодий бандит з обличчям недоумка. Світло ззовні не проникало в наше нове житло, тому не ясно було настало вже сутінки чи все ще день. Велика розкіш — під стелею бовталася жалюгідна брудна лампочка, яка розганяла щосили затхлу підвальну темряву і давала нам з Рікою можливість бачити один одного. Напевно якби була зі мною інша жінка, я б притискав її до себе і шепотів у вухо щось заспокійливе і ніжне. Гладив по спині і волоссю, намагався вгамувати істеричні її ридання і судомно прораховував можливості порятунку. Але зі мною була Ріка.