Ця книга – новий переклад класичної праці Едварда Саїда «Орієнталізм». У центрі уваги автора – генеалогія європейської думки про «Схід», функціонування даного умоглядного концепту та його зв'язок із реальністю. Саїд уважно досліджує можливі витоки цього концепту через проблему канону. Але основний фокус його міркувань зосереджений на складних відносинах трьох структур - влади, академічного знання та мистецтва - відбитих у діяльності різних представників політики, науки і літератури XIX століття. Саїд доводить, що інтертекстуальна взаємодія сформувала ідею (платонівську сутність) «Сходу» – образ, який лише зміцнювався з покоління до покоління як протилежний ідеї «нас» (європейців). Це протистояння було з реалізацією відносин домінування – підпорядкування, бажанням метрополій формулювати свої правила гри і говорити за колонізовані народи. Ці ідеї знайшли свій «вихід» у реальності: у війнах, колонізаторських завоюваннях, діяльності колоніальних адміністрацій, а згодом і в реалізації великих стратегічних проектів, наприклад, у будівництві Суецького каналу. Автор виявляє їх і в сучасному світі, наприклад, в американській політиці на Близькому Сході. Книга Саїда дала привід для перегляду підходів до історії, культури, мистецтва країн Азії та Африки, ревізії знання та ініціювала нові форми академічного аналізу.