Безкрайнє море випаленого сонцем степу, що розстилається біля твоїх ніг. Ніздрі розширені, їх свербить від пряного запаху тисяч трав, пульс глухим барабанним дробом віддається у скронях, зіниці бігають у різні боки, не в змозі зупинитися, а тіло покриває холодний, незважаючи на спеку, липкий піт. Ти стоїш, насилу розліпивши залиті неприємною, вже висохлою слизом очі, і дивишся навколо, не вірячи самому собі. Тому що цього не може бути... Тому що в безмежній висоті ширяє, розкинувши широкі крила, хижий птах, а далі на яскраво-блакитному тлі неба неквапливо пропливають один за одним два місяці... Це не Земля. Це інший, молодий та дикий світ. Світ, у якому людина ще тільки починає свої боязкі й невпевнені кроки. Світ, у якому тобі належить жити. Він готовий тебе прийняти, незважаючи на те, що ти чужий для нього. Бур'ян занесений з іншої планети. Нехай навіть ця планета називається Земля. Іди вперед, людино, бо дороги назад не буде…