Архієпископ Лука (Війно-Ясенецький) був чудовим лікарем і міг би до кінця життя нести це служіння людству, що страждає. Але він відчув покликання до вищого служіння і в найстрашніші для Церкви роки прийняв священство, а незабаром і єпископський сан. Після недовгого перебування на кафедрах, що мінялися по чужій волі, - довгі роки ув'язнення. Потім настали роки тендітного та двозначного «сталінського конкордата», коли під впливом військових подій відбулося, у досить вузьких рамках, відродження церковного життя. Переважна більшість священиків, які повернулися з в'язниць і таборів, мали одне почуття: «ну ось, тепер ми можемо служити», а владика Лука хотів не лише служити, а й боротися за душі тих, хто був далекий від Церкви. Так виникли ці проповіді та книги, одні із чудових творів церковного «самвидаву». У книзі представлена автобіографія святителя Луки, обрані проповіді з 1945 по 1956 роки, а також розділи, присвячені науці та релігії, духу, душі та тілу.