«У Ленінградському Політехнічному інституті була команда альпіністів, керована тренером та капітаном Василем Сасоровим. У сороковому році вона стала найкращою командою Радянського Союзу. Здобула медалі рекордсменів і виконала норми майстрів спорту. На самому початку війни команда всім складом пішла на фронт. Добровольцями, рядовими солдатами, розвідниками 1-ї Гірничо-стрілецької бригади, яка незабаром стала болотнострілецькою, бо її кинули не в гори, а захищати далекі підступи до Ленінграда. Нас було десять людей корінних ленінградців, і нас стали вбивати. По одному, по два. Вбивати ... вбивати. Я, Левка Рубінштейн (тепер уже Лев Михайлович), залишився в бригаді останнім. Так дав Бог. І написав ці записки не про те, як стріляли, як наступали, як брали міста та містечка, як вмирали… Я написав правду про те, як жили на війні.»(З передмови).