Микола Євдокимов написав сумну повість на соціальні теми, героями якої є бомжі, нікому не потрібні люди. Бомжі міські, сільські (точніше, навколодачні), бомжі-мандрівники. Тут, у повісті, бомж, мешканець сміття, має ім'я — Григорій Карюхін (колишній підприємець), має друзів, таких самих бідолах-бездомних, та друзів-тварин, собак. З кожним із них відбулася своя сумна історія. «Боже ж ти мій, навіщо ми живемо? Для чого він, Карюхін, топче землю, невже і йому судилося згнити в цьому сміттєзвалищі…» Природа все-таки милосердніша до своїх дітей. Люди нещадніші. Дуже страшна у своїй безвиході історія.