Інга насилу утримувала кам'яно-важке тіло Таміріси і задкувала до дверей, розуміючи: трапилося непоправне... Таміріса вислизнула з рук Інги і впала на підлогу, глухо стукнувшись об вищерблену половицю. Вона лежала нерухомо, підігнувши під себе руки, як велика безглузда лялька. Інга рвонулася з комори, з жахом зачинивши за собою двері. Вона промчала садом і, сховавшись під деревом, тремтячою рукою набрала номер Шибаєва. Почувши його голос, вона мало не заплакала від полегшення: «Забери мене звідси»… Шибаєв гнав машину, вибираючи пустельні вулиці подалі від центру міста. У Посадовці він був за двадцять чотири хвилини після дзвінка Інги. Відганяючи погані передчуття, він побіг до дерев. Там нікого не виявилося… Шибаєв почав звати Інгу, майже знаючи – все марно, не бажаючи вірити, що сталося страшне та непередбачене…