З усіх історій, які Ошо Раджніш розповідав своїм учням протягом багатьох років, ця, поза всяким сумнівом, є однією з найулюбленіших: «Я вам розповідав одну історію, дуже давню історію про те, як одна левиця народила левеня, стрибаючи з однієї кручі на іншу. Новонароджене левеня впало поряд з отарою овець і виросло серед них. Він не мав жодної можливості дізнатися, що він не був вівцею. А вівці, у свою чергу, зовсім не боялися його, бо не знали, що він може бути небезпечним. Якось старий лев побачив усе це і просто не міг повірити своїм очам! Він ніколи не бачив, щоб лев прогулювався серед отари овець. Побачивши лева вівці завжди кидаються навтьоки. Це природно. Але той молодий лев був упевнений, що він вівця. Старий лев був людиною, подібною до Джоша. Він схопив молодого лева, і той затремтів від страху. Старий лев сказав: «Ідіот! Ти тремтиш, скигниш і благаєш мене відпустити тебе, тобі так хочеться приєднатися до своїх вівців. Але є щось, про що ти не знаєш, про що навіть не підозрюєш, і я не піду, поки не розплющу тобі очі. Іди за мною!» Він потяг молодого лева до навколишнього озера. На озері був повний штиль — ні брижі, ні вітру. Підтягнувши молодого лева до самої води, старий сказав: «Подивися у воду. Подивися на моє відображення і порівняй зі своїм». Тієї ж миті з грудей молодого лева вирвався рик. Це сталося саме собою; він просто усвідомив, що теж є левом; і його рев тут же луною відгукнувся в далеких горах. Молодий лев подякував старому і сказав: «Ти був дуже добрий до мене. Якби не ти, я все життя продовжував би харчуватися травою разом із вівцями. Завдяки тобі я знову народився».