Навіть 1943 року середня тривалість життя наших льотчиків-штурмовиків не перевищувала двадцяти бойових вильотів, а за сорок представляли до звання Героя Радянського Союзу. На рахунку автора цієї книги їх понад сотню, і кожен був «російською рулеткою» зі смертю. Прийнявши бойове хрещення над Вогняною Дугою, де штурмові авіаполки згоряли за лічені дні, Олег Лазарєв був підбитий у першому ж вильоті – спочатку отримав зенітний снаряд прямо в бомболюк (бомби дивом не здетонували), потім був атакований «фоккерами», які зграбили його Іл- 2 (37 попадань!) і тяжко поранили бортстрільця, довелося йти на вимушену посадку, врятувала лише феноменальна живучість «літаючого танка». І це був далеко не останній випадок, коли він повертався із завдання «на чесному слові та на одному крилі» – фактично з кожного бойового вильоту «горбаті» (фронтове прізвисько «мулів») привозили десятки пробоїн, а під час атаки під зосередженим зенітним вогнем «снопи іскор від куль, що рикошетували об броню, летіли, як з наждачного точила». Таку ціну наші штурмовики платили за право стати для ворогів «КАРОЮ НЕБЕСНОЮ» та «ЧОРНОЮ СМЕРТЬЮ»…