Книга відомого французького філософа Мішеля Фуко (1926–1984) присвячена сприйняттю феномену безумства в європейській культурі XVII–XIX ст. Аналізуючи різні форми досвіду божевілля — інститут ізоляції божевільних, юридичні акти та медичні трактати, літературні образи та народні забобони, — автор розглядає формування сучасних понять 'божевілля' та 'душевна хвороба', що виділяються з характерного для класичної епохи загального уявлення про 'непорозуміння' як порушення соціально-етичних норм. У книзі по-новому, висвітлені витоки психологічного досвіду божевілля в XX ст.: позитивізм XIX ст., психоаналіз Фрейда, філософія Ніцше і т. д. Додатковий інтерес представляє залучений Фуко великий матеріал мистецтва і літератури (від Еразма Роттердамського і Себастьяна Бранта до марки де Сад, від Босха до Ван Гога).