Коли вона з'являлася на вулицях міста – дивна, ні на кого не схожа, люди сповільнювали крок і безсоромно на неї дивилися. Але Галині Вербицькій не було ні до кого. Вона - велична і горда, як Дама Треф, тільки з білим волоссям, прикрашеним розсипом шпильок і штучними квітами, чинила тільки так, як хотіла. У її житті більше не було місця кохання – і стражданням, які виявилися невід'ємними від цього кохання. Доки, доки… на шляху Галини не з'явився колишній чоловік. І дочка, яку вона всі ці роки вважала мертвою…